Мальовнича Колочава

    Село Колочава на Закарпатті сьогодні відоме на всю Україну, як “село десяти музеїв”, де кожен знайде для себе багато цікавинок.

    Колочава – унікальне село на Закарпатті, розташоване у мальовничій Тереблянській долині. Тут чудові гірські краєвиди, чисте повітря, мінеральна вода. Але крім того,    уродженці Колочави докладають чимало зусиль до дослідницької роботи та збереження історії цього гірського села, завдяки чому воно навіть отримало назву "село десяти музеїв".

    Тут росте багато червонокнижних рослин; Навесні можна спостерігати унікальне природне явище: тут масово зацвітає рідкісна рослина – шафран Гейфеля, яка занесена до Червоної книги України. Друга назва квітів-крокуси.  Це дуже гарні квіти фіолетового кольору. У Колочаві шафран ретельно охороняють. Зазвичай перші квіти тут з’являються наприкінці березня, а масове цвітіння відбувається у середині квітня.

Музей “Старе село”

    «Старе село» – перший сільський музей архітектури та побуту в Закарпатській області. Розташований він між синіми хвилями річки Колочавки  та вічнозеленим масивом Чертежика. На його території відтворено село стародавньої Верховини із колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів. У скансені представлені пам’ятки культури різних часів  та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за видом діяльності (вівчарі, лісоруби, мірошники, швеці).

   

 На сьогодні музей «Старе село» налічує майже два десятки  будівель та допоміжних господарських споруд.

    Скансен “Старе село” на березі р. Тереблі. Музей знаходиться під відкритим небом й налічує близько 20 садиб, які демонструють різний рівень життя наших предків.

В експозиції музею представлено житла та підсобні приміщення зі збереженням інтер'єру, а експонати демонструють побут мешканців регіону. Більшість будов є оригінальними.

§  Житло бідняка показує рівень життя бідняцтва кінця ХІХ ст., тут немає пола, маленькі віконця, одна кімната, в якій проживала зазвичай велика родина. Хата є автентичною.

§  Будинок сільського голови “бірова”, навпроти, демонструє гарний рівень достатку.

§  Хата вівчаря та салаш (колиба) демонструють побут пастухів, які більшу частину часу проводили зі стадами. Хата має низкий дах, однокімнатна, а в салаші вівчарі мешкали улітку на полонинах. Усередині представлено утварь для зберігання та переробки молока.

§  Будинки шустера, сабова й ткача показують побут ремісників, які займалися чоботарством та швейною справою у першій половині ХХ ст., а серед експонатів колекція постолів, різноманітних швейних машинок та ткацьких виробів. Кузня з горном, міхами та інструментами показує ковальську справу, а хата та майстерня столяра процес обробки деревини, тут зберігається сторічний станок, який й досі у робочому стані.

§  Сукупність єврейських будівель показує побут та рівень життя закарпатських євреїв. Тут можна побачити житловий будинок, корчму, молитовний дім.

    Крім того можна завітати до сторічної парильні, яку відвідувала місцева інтелігенція, прогулятися до церковно-приходської школи середини ХІХ ст., або ж відвідати угорську жандармську станцію.

Історія створення та особливості музею “Старе село”

    Музей “Старе село” було відкрито 14 червня 2007 р. Ініціатором його створення став Станіслав Аржевітін, місцевий меценат, який активно розвиває туристичну зону Колочави, створюючи цікаві та самобутні музеї.

    Музей “Старе село” став першим сільським музеєм Закарпаття, який присвячено архітектурі та побуту мешканців Верховини. Тут вдало поєднано автентичні будівлі, предмети побуту з сучасними копіями. За бажанням гостей, співробітники музею проводять театралізоване дійство, яке допоможе відчути атмосферу життя мешканців Закарпаття та побачити місцевий колорит. На території діє сувенірна крамничка.

Музей “Колочавська вузькоколійка”

    На території с. Колочава знаходиться єдиний музей на Закарпатті, присвячений історії появи та діяльності вузькоколійних залізниць. Сьогодні такі залізничні дороги є,  фактично, у минулому, тому, ще цікавішим та пізнавальним буде екскурсія до цього музею.

    Музей “Колочавська вузькоколійка” відтворює колорит місцевого залізничного транспортування у кінці ХІХ-ХХ ст. Музей складається з паровозу та ешелону вагонів, які стоять на рельсах просто неба. Паровоз виготовлено у Німеччині, в середині ХХ ст., до 1973 року був діючим, після знаходився в одному із депо в Закарпатській області.

    Три чеські вагони музею Колочавська вузькоколійка  демонструють внутрішній інтер'єр, який був притаманним для простих пасажирських вагонів за часів, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. В середині є дерев'яні сидіння, присівши до яких, можна відчути себе пасажиром 1930-х рр.

    Радянський товарний вагон має всередині експонати, серед яких інструменти залізничників, радянська атрибутика, а плакати на стінах зі старими картами та фото доповнюють історію  залізниці за радянських часів. Вагони дерев`яні, коричневого кольору.

    Ще одним цікавим експонатом є угорський вагон в якому перевозили худобу. В ешелоні  є вагони, побудовані для транспортування деревини, й бочка у якій возили воду. Не менш цікавим експонатом є автомобіль Волга ГАЗ -21 на залізничному шасі.

    Екскурсія в музеї знайомить туристів з цікавими фактами про вузькоколійні залізниці, а в експозиції можна побачити справжні залізничні інструменти, форму робітників залізниці.

Історія та особливості музею “Колочавська вузькоколійка”

    Музей Колочавська вузькоколійка розпочав роботу в 2009 р. Колекція музею формувалася  в різних місцях Закарпаття, остаточний ремонт та її монтаж робився безпосередньо в Колочаві. Музей має велику цінність, тому що вузькоколійна залізниця сьогодні майже не використовується на території України.

    Колочавська вузькоколійка  знаходиться поруч музейного комплексу “Старе село”, що ще більше приваблює туристів, які бажають доторкнутися до місцевої історії.

    Крім традиційної екскурсії, є можливість покататися на механічній дрезині. Найближчим часом туристи зможуть відчути себе справжніми пасажирами, проїхавши 800 м у невеликому вагончику по вузькоколійці.  Також відпочиваючі, які опинилися в Колочаві на святах, можуть почути гудок паровоза та побачити як він пускає струми пару.

Музей “Колочавський бокораш”

    Однією з родзинок с. Колочава є музей, який присвячено діяльності плотогону. До появи залізниць єдиним засобом доставки великої партії деревини з високогір'я було сплавління її гірськими річками, однією з яких була р. Теребля. В Карпатах це ремесло отримало назву бокораш.

    Музей знаходиться просто неба на березі ставка, неподалік від р. Колочавки. До складу експозиції входить сезонне житло бокорашів, калиба, де туристи зможуть побачити умови побуту, доторкнутися до справжніх інструментів лісорубів та бокорашів.

    Для експозиції музею Колочавський бокораш відтворено жолоби, так звані ризи, по яких стовбури з високогір'я котилися до берега річки. Цим ремеслом займалися виключно чоловіки, воно вважалося одним з найнебезпечніших.

    Зрубані дерева попередьно готували для сплаву, усі вітки обтісували, а стовбури поєднувалися між собою. У результаті бокораші створювали один великий плот, або по місцевому бокор, він міг різнитися за розмірами, й часом простягався на значну длину. Зазвичай працювало 3-5 чоловік, які їм керували. Традиційно вони стояли у передній частині бокору й веслами направляли плот у необхідному напрямку. При довгому сплаві могли ставити тимчасові курені й навіть розводити багаття. Для цієї роботи потрібно було досконало знати течію річок та мати швидку реакцію, проте все одно відомо про нещасні випадки, які трапилися з бокорашами.

    Перлиною експозиції є старовинний величезний бокор, на якому усі бажаючі можуть фотографуватися. Для занурення до атмосфери плотогону в музеї Колочавський бокораш туристам пропонується переглянути документальний фільм. У ньому можна побачити як відбувався сплав деревини й показано роботу бокорашів. Їх діяльність припинилася в цьому регіоні в середині ХХ ст., коли з'явилася вузькоколійна залізниця й на річках почали будувати водосховища. В Україні з 1995 року такий спосіб транспортування деревини заборонений законом. Фактично, це ремесло припинило сьогодні своє існування.

Історія та собливості музею “Колочавський бокораш”

    Один з нових музеїв с. Колочава, який входить до музейного комплексу “Старе село”, Колочавський бокораш, є дуже популярним туристичним місцем.

    Для отримання більш яскравих вражень, рекомендується відвідати музей восени чи навесні. В цей період р. Колочавка розливається і затоплює ставок, біля якого знаходиться бокор.

Музей “Бункер Штаєра (УПА)”

    Бурхливе ХХ століття залишило по собі чисельні сліди на Закарпатті, яке стало ареною боротьби різних країн та ідеологій. Сьогодні ці місця приваблюють до себе туристів, особливо криївки в яких роками переховувалися повстанці від НКВС. Біля села Колочава збереглася така схованка, зараз вона потребує ремонту й для туристів відтворено такий бункер-музей поблизу скансену “Старе село”.

    Після Другої світової війни Закарпаття увійшло до складу СРСР, радянська ідеологія викликала протест у місцевого населення. У с. Колочава сформувалася група повстанців, яку очолив Михайло Штаєр.

    Більше 10 років вони були невловими, успішно ховаючись від співробітників НКВС, майстерно споруджаючі невидимі житла-схованки. Сама природа навкруги музею “Бункер Штаєра (УПА)” розпочинає формувати уявлення про експозицію музею. Річ у тому, що криївку так добре заховано, що побачити вхід до неї може лише досвідчений слідопит. Житло представляє собою підземний бункер, близько 2,5 м довжини й 1,5 м завширшки. У ньому відтворено обшиті дерев'яними стовбурами стіни, лежаки, на яких відпочивали повстанці, предмети побуту, зброю.

    Такий бункер використовувався зазвичай взимку, коли повстанці фактично місяцями з нього не виходили. Тут можна дізнатися, якими засобами маскування користувалися мешканці гірських районів, щоб не потрапити в пастки, які робили досвідчені агенти НКВС. Відвідавши музей “Бункер Штаєра (УПА)”  можна поринути в атмосферу боротьби місцевих мешканців за незалежність України, відчути на собі умови, в яких вони проводили довгі місяці ховаючись від переслідування.

Історія та особливості музею “Бункер Штаєра (УПА)”

    Спочатку музей розташовувався в автентичній схованці поблизу с. Колочави, однак зараз він потребує реставрації й бункер відтворено в музейній зоні села поблизу скансену “Старе село”.

Окрім традиційної екскурсії для туристів пропонується інтерактивна частина. Це театралізоване дійство, під час якого відвідувачі можуть познайомитися з отрядом Михайла Штаєра, навіть випити з ними чарку самогону й закусуючи картоплею та салом, послухати про їх пригоди. Вони також зачитають вірші, які були написані колись повстанцями, а наостанок навіть дозволять вам зробити постріл з карабіну. Для туристів, які бажають більш глибоко дізнатися історію боротьби Михайла Штаєра, пропонується для перегляду фільм “Колочавські повстанці”.

                                                 Музей Лінія Арпада

    Зараз відомо про 34 бункери, які знаходяться біля с. Колочави. Вони побудовані з урахуванням природного ландшафту, залізобетонні. Для туристичних екскурсій відкрито чотири з них.

1.     Командний бункер. В цьому приміщенні можна дізнатися як здійснювалося курирування бойовими діями. Представлені тут різноманітні види зброї дають уявлення про екіпіровку в угорських військах. Можна побачити кулемети, каски, приладдя для зв'язку, особові речі. Командний бункер є повністю відновленим у первісному вигляді.

2.     Неподалік від командного бункеру був побудований оборонний бункер. Його міцні стіни могли витримати сильний вогонь супротивника. Використовувався як смотровий та дозорний пункт.

3.     Бункер-шпиталь. В цьому місці ще відчувається запах ліків, якими користувалися для допомоги пораненим. Відвідувачі можуть побачити ліжка в три яруси, медичні інструменти та обладнання. Звісно, що це не була лікарня, однак тут було можливо надати першу допомогу пораненим та хворим. Незвичними виглядають духові інструменти, які розміщені біля стели. На них грали, коли проводжали померлих в останній путь.

4.     Котлопункт. Це приміщення було кухнею, де готували їжу. Дуже цікавою є похідна угорська кухня, яка збереглася до наших часів. Котлопункт використовувався як столова, тут можна побачити стіл, посуд, навіть мішки з провіантом, на яких збереглася дата - 1942 рік.

5.     Не менш цікавими є траншеї та протитанкова лінія з залізобетонних пірамід, яка є повністю реставрованою і входить до музею Лінія Арпада.

    Лінію Арпада так і не було використано. Радянські війська, дізнавшись про ці укріплення, розпочали наступ в інших точках.

Історія та особливості музею Лінія Арпада

    Усі експонати музею є автентичними, зараз колекція складається більш ніж з 2000 екземплярів, для відвідування потрібно заплануватися близько 2-х годин. Знаходиться неподалік Музею-меморіалу воїнам-інтернаціоналістам та джерела мінеральної води. Окремо можна замовити польовий обід та поїздку на БРДМ.

 

Музей Івана Ольбрахта

1.        В селі Колочава на Закарпатті дуже шанують чехословацького письменника Івана Ольбрахта. Саме він у своїх творах, вперше у художній літературі, написав про це невелике карпатське гірське село. Сьогодні образ останнього опришка Миколи Шугая вже давно вийшов за межі твору і кожен рік туристи приїздить до Колочави, щоб своїми очима побачити ці оспівані місця.

2.         Експозиція музею Івана Ольбрахта присвячена періоду життя письменника, коли він був частим гостем в селі Колочава. Іван Ольбрахт (справжнє ім'я Каміл Земан) народився і виріс у чеському місті Семілі. За освітою юрист, працював журналістом, був редактором крупного видання. Паралельно з журналістською роботою займався написанням художніх творів. У першій половині 1930-х рр. створив художній твір “Микола Шугай”, який швидко став бестселером. В основу цієї книги покладено реальну історію місцевого мешканця, який потрапив до лав угорської армії у Першій світової війни. Не бажаючи воювати, він втік додому, переслідувався владою, займався грабіжництвом заможних купців, був вбитий у 1921 році.

3.         В музеї можна побачити документи, пов'язані з діяльністю Івана Ольбрахта, а на полицях стоять зібрання його творів, написаних під впливом атмосфери Колочави.

4.         Для більш глибокого сприйняття сюжетів його творів, у музеї є паралельна історико-етнографічна експозиція. Тут можна побачити традиційний одяг, предмети побуту мешканців, які були яскраво описані в творах Івана Ольбрахта.  Стіни прикрашені фотографіями та стендами з інформацією про письменника та його літературних персонажів.

5.         При відвідуванні музею можна відчути ту атмосферу творчості, яка панувала при написанні “Миколи Шугая” та інших творів письменника.

Історія та особливості музею Івана Ольбрахта

    Відкриття музею було приурочено до 100-річчя з дня народження Івана Ольбрахта у 1981 році. У 2000 році було відкрито пам'ятник письменнику поруч з музеєм.

    Іван Ольбрахт та Микола Шугай стали невідємною частиною цих місць.  Після успіху твору, було знято кілька кінострічок, причому зйомки першої з них відбувалися у Колочаві, а на частину акторських ролей було запрошено місцевих мешканців. Завдяки цьому невелике карпатське село та його мешканці увійшли в європейську історію літератури та кіномистецтва ХХ ст.

    При відвідуванні рекомендовано замовляти екскурсійне супроводження.

 

Музей “Святодухівська церква”

    Тендітна та витончена дерев'яна церква зустрічає усіх приїжджих до затишного села Колочава на Закарпатті. З першого погляду вона привертає до себе увагу своїми вишуканими формами. Час її створення 1795 рік. Сьогодні вона відкрита для туристів як музей “Святодухівська церква”.

    Умовно Експозицію Музею “Святодухівська церква” можна розділити на зовнішню та внутрішню.

1. Зовнішня експозиція. Огляд пам'ятки розпочинається зі знайомства з архітектурними особливостями. Церква розташована на височині й це дає змогу оглянути музей “Святодухівська церква” з різних ракурсів та насолодитися її вивіреними пропорціями. При детальному огляді будівлі захоплює те, що вона построєна з деревини без використання цвяхів. Церква побудована в бароковому стилі, тридільна, має високу вежу, яка прикрашена гранчастою банею та кулястою главкою. Збереглося ім'я архітектора - Ференц Гека, яке вирізане на одвірку. Окрім того, відомо що у рік будівництва в цьому регіоні був сильний голод, свідоцтвом цього є збережений напис у церкві. На прилеглій до храму території збереглися поховання кінця ХІХ-початку ХХ століть.

2. Внутрішня експозиція. Оригінальне внутрішнє убранство не збереглося. Після встановлення радянської влади церква використовувалася як музей атеїзму. Тут демонструвалися портрети партійної номенклатури, радянська атрибутика. Іконостас та образи на стінах церкви є новими, однак вони дають змогу відчути атмосферу цього сакрального місця.

Історія та особливості музею “Святодухівська церква”

     За радянських часів у приміщенні церкви діяв музей атеїзму. Офіційно припинила своє існування як діюча церква у 1953 році. Ікони з неї були передані до Ужгородського музею народної архітектури та побуту. Наприкінці 1960-х рр. була проведена повна реставрація будівлі. Будівля стала приміщенням місцевого краєзнавчого музею. Поруч з церквою знаходилася дерев'яна дзвіниця, вона була перенесена до діючої православної церкви.

  В сучасному вівтарі церкви знаходиться мироточива ікона “Ісус Христос-виноградар” яка є винятковою та єдиною в своєму роді. Біля церкви знаходиться пам'ятник сакральному рукопису “Перло дорогоцінноє”, яке було створено колочавським дяком Іваном Логушем. Копія цього рукописного твору зберігається у церкві, має об'єм 418 сторінок. Для кращого сприйняття та розуміння історії та архітектури при відвідуванні музею “Святодухівська церква” рекомендовано замовляти екскурсійне супроводження.