Цікаві звичаї та традиції народів світу

    Кожна країна, кожен народ відрізняється своїми цікавими та унікальними звичаями і традиціями. Для когось вони можуть здаватися смішними, для когось - дивними, а для самого народу - це є його історія. У них відбиваються особливості побуту народу, його звички та відносини між людьми. Традиції беруть початок в давнину, передаються з покоління в покоління і ретельно дотримуються усіма членами суспільства.
    А які традиції має ваша сім՚я? На Новий рік-ялинка, Різдво-12 страв, Великдень-освячення паски, святкування дня народження тільки в сімейному колі, 1-го вересня з батьками йти на піцу і т.д.

      В цьому році 5 травня всі православні християни святкуватимуть Великдень -одне з найрадісніших свят, адже символізує початок нового життя. Католики вже його відсвяткували 31 березня.

        Хто знає, чому Великдень щороку святкується в різні дні? …

   Дата святкування Великодня щороку визначається шляхом розрахунку за місячним календарем. Числення починається з дня весняного рівнодення, тобто після 21 березня, і святкується в першу неділю після першого повного Місяця.

    Християни користуються двома різними календарями. Православні та греко-католики слідують юліанському календарю. Католики віддають перевагу грегоріанському. Саме тому католицький та православний Великдень святкують у різні дні, але деколи трапляється, що обидві дати збігаються. Так, у 2025 році буде одна спільна дата-20 квітня.

   Традиція розмальовувати писанки є практично у всіх народів. Яйце завжди символізувало нове життя. Існує багато легенд про появу звичаю фарбувати яйця. Найбільш розповсюдженою є розповідь про те, як Марія Магдалина, послідовниця Ісуса Христа, прийшла до імператора Тиверія і подарувала йому за тодішнім звичаєм яйце. Коли вона розповідала йому про воскресіння Христа, той не повірив: “Як може хтось воскреснути з мертвих? Це так само неможливо, як якби це яйце раптом стало червоним”. Так і сталось, яйце почервоніло, на що здивований імператор вигукнув “Воістину воскрес!”

    До речі, найбільша писанка знаходиться в канадському містечку Вегревілль-це скульптура української писанки, 8 м завдовжки, 5 м завширшки, а важить це чудо близько 2 тонн. Не дивуйтесь, вона така важка, тому що збудована з уламків літаків (хоч як не дивно це звучить). Подібно до флюгера, вона повертається за вітром, а видно її в радіусі кількох кілометрів. Створили це диво на згадку про перших українців, котрі приїхали на територію Канади багато років тому.

    В Америці існує дуже цікава традиція-гра: катання яєць по похилому газону. Діти обожнюють змагатися, хто далі всіх не зупиняючись зможе прокотити яйце. Найбільше змагання проходить пасхальної неділі під стінами Білого Дому у Вашингтоні. Діти з корзинками, наповненими яскравими яйцями, котять їх вниз по газону неподалік президентського палацу.

    Болгари як і українці, полюбляють «цокатися» пасхальними яйцями, доки на одному з них не з’явиться тріщина. При цьому болгари бажають одне одному щастя та удачі. Найщасливішим вважається той, чиє яйце найдовше залишатиметься неушкодженим.

 

    Святкування Великодня не має жодних стандартів, тому кожен народ має власні цікаві звичаї та обряди. Наприклад, для шведів великоднім символом є не яйце, а саме курча. Тому тамтешні жителі прикрашають ними свої домівки. Крашанки вони роблять з картону, а всередину кладуть цукерки. А от Німеччина – батьківщина пасхального кролика, який начебто приносить дітям фарбовані яйця та пасхального дерева, яке прикрашають крашанками. 

    Поливаний понеділок в Україні— це другий день Великодніх свят. У давнину люди вірили, що у понеділок після Пасхи вода стає цілющою та оздоровлює людей. В Польщі, як і в Україні, щедро поливають один одного водою. Та ніхто й не думає ображатися, адже вважається, що вода неодмінно принесе успіхи та прибутки  в родину.

    "Поливаний понеділок" - по-таїландськи. У Таїланді обливають одне одного з відер і пляшок, стріляють з водних гармат і пістолетів. Так у країні відзначають свято Сонг-кран - місцевий новий рік. Таїландці вірять, що вода змиє з них усі гріхи та віджене нещастя. Обливатися водою зараз - особливо приємно, адже квітень у Таїланді найспекотніший місяць. Надворі - до 35 вище нуля. 

    Якщо в Данії побачите когось, обсипаного корицею з ніг до голови, не соромтесь підійти і познайомитись. Тут вважають, що людина, яка досягла 25-річного віку і досі не знайшла собі пару, заслуговує на "коричний душ". А перед процедурою "жертву" обов’язково потрібно зв’язати. Річ у тім, що навіть після того, як людина відмиється від кориці, запах цієї пряності залишиться надовго і буде приваблювати перехожих, що теж шукають пару.

    Кому "коричневий душ" не допоміг, через п’ять років їх чекає нове випробування – обсипання гострим перцем. Данці таким чином карають за небажання влаштовувати особисте життя.
    А от у Німеччині на тих, хто до 25 років не зустрів свою другу половину, чекає цікава доля. Їм друзі презентують довгі гірлянди зі шкарпеток. До того ж з різнокольорових. І що довша гірлянда, то краще. Подібні прикраси можуть розвісити не тільки в хаті холостяків, а й у дворі. Щоб усі бачили, що в цьому будинку можна познайомитись із майбутнім чоловіком чи дружиною. А буває і так, що гірлянди не дають знімати, доки господар чи господиня не знайдуть своєї пари.
    Суворі випробування чекали на тих, хто одружувався… В Шотландії напередодні весілля друзі молодого витягували дівчину з дому та обливали її помиями, багнюкою, обсипали сажею, борошном та пір’ям. По-перше, вважалося, що так перевіряється готовність нареченої до стійкого протистояння викликам долі, а, по-друге, так відбувається вигнання злих духів.

    У Київській Русі родички й подружки, готуючи наречену до весілля, співали сумні пісні, а сама дівчина повинна була гірко плакати. Вважалось, що чим більше вона плакатиме напередодні весілля, тим веселішим буде подружнє життя.

    До 17 століття українські дівчата могли першими освідчуватися хлопцям. Про “дику” традицію згадував французький інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан у своєму “Описі України”. Дівчина приходила додому до хлопця, в якого була закохана, і при всіх його рідних пропонувала одружитися. Відмовити дівчині — вважалося поганою прикметою. Тож хлопці були змушені прощатися з щасливим холостяцьким життям.

    Традиція перенесення нареченої на руках через поріг не нова у культурі західних європейців. Вважається, що цей обряд бере свій початок з епохи Середньовіччя, коли люди  вірили в потойбічні сили. Багато хто вважав, що молода дружина надзвичайно вразлива до впливу злих духів через стопи ніг, тому  новоспечений чоловік повинен пронести її на руках через поріг свого будинку аби вберегти її.

 

    У Німеччині молодята прямо в весільному вбранні відправляються пиляти колоду. Традиція є символом їх майбутнього спільного життя. Від того, як злагоджено і дружно вони справляються з деревом, залежить їхня доля.

    Грошовий танець - цей обряд виник на початку 90-х у Польщі. Під час святкування гості-чоловіки платять гроші аби потанцювати з нареченою, а іноді теж саме роблять гості-жінки, щоб потанцювати з новоспеченим чоловіком. Гроші кладуться у фартух, а потім наречені забирають їх до свого нового сімейного бюджету. Ця гарна традиція поступово перейшла і в Україну.
    В Греції вважається, що нареченій необхідно помістити в рукавичку кубик рафінаду, щоб життя в шлюбі було солодким.
    У Кенії роль жінки в сім’ї шанується на найвищому рівні. Тому перший місяць після весілля чоловік ходить у жіночому одязі й виконує «жіночі» обов’язки, щоб навчитися цінувати свою дружину та її працю. Крім того, новоспечений чоловік також має виконувати будь-яке бажання чи доручення молодої дружини. Кенії лайк.

    Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та культуру спілкування всіх народів. Цікаві правила етикету закордоном в порівнянні з Україною:
    Якщо хтось порадить вам показувати язика перехожим у Тибеті, не дивуйтесь. Це норма для місцевих жителів – саме так вони вітаються. У африканському племені Масаї люди вітають один одного стрибками. Чим вище Ви стрибнете, тим більшу повагу надасте. Тубільці Південної Америки вітаються плюючись один на одного.

    За українським звичаєм коровай хліба й сіль підносять на знак великої поваги до того, кого зустрічають або під час урочистих церемоній. У кожній українській селянській хаті хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом.

    В  США не прийнято платити в ресторані за жінку. Вважається , що цим чоловіки підкреслюють свою фінансову перевагу. Також не прийнято ще купу всього: відкривати жінці двері, допомагати що небудь донести - вважається, що так чоловік показує свою перевагу; а також робити компліменти з приводу зовнішності і т.п. Це може бути витлумачено як сексуальне домагання.

    В Європі не прийнято поступатися місцем старшим. Більш того, якщо Ви це зробите, на Вас можуть серйозно образитися! Справа в тому, що більшість європейських бабусь і дідусів намагаються вести спортивний спосіб життя. Якщо ж ви захочете поступитися їм місцем у транспорті, вони розцінять це як натяк, що дуже погано виглядають. Тому в європейських країнах всі рівні в громадському транспорті. В Україні все навпаки…

    У Китаї прийнято плямкати в гостях, а інакше господарі можуть вважати свої страви несмачними. А заляпана соусами скатертина після їжі — підтвердження того, що ви їли з апетитом і вам було смачно. Якщо їсти в гостях у Південній Кореї і при цьому намагатися стримувати сльози і соплі ( їжа дуже - дуже гостра ) - можна уславитися вкрай неввічливою людиною, яка зневажає гостинність. Найкращим компліментом кухареві ( господарці ) вважається саме плач і соплі. В Україні ж люди намагаються поводитися культурно за столом, бути охайними та вихованими.

    У Китаї вважають, що дарувати живі квіти не можна. Це символ смерті – «вони ж скоро помруть». У Японії і Норвегії не прийнято дарувати непарне число квітів. Вважається що непарній квітці самотньо. Непарне число несуть на могилу, похорон. В Україні навпаки-дарують живі квіти, і в непарній кількості.

    Кумедна традиція в Греції: тут не рекомендується хвалити в гостях якусь вазу або картину, інакше господареві доведеться її вам подарувати.

Шкільні традиції     
    На заняттях у Фінляндії можна паралельно з навчанням займатися своїми справами. Наприклад, якщо школяр не хоче слухати вчителя, йому дозволяють почитати книгу. Учня не можна викликати до дошки, якщо він цього не хоче. При цьому, незважаючи на такі послаблення, учні фінських шкіл показують дуже високий рівень знань.

    В Китаї перед уроками учні обов’язково роблять зарядку, і двічі на день – масаж обличчя. Тут учням дозволено робити 30-хвилинні перерви на сон в середині дня. Вчителі впевнені, що це допомагає краще засвоювати інформацію, покращує пам'ять та концентрацію. Учні молодших класів можуть спати прямо на партах і навіть приносити з собою плед та подушку. Учням старших класів дозволено спати в положенні сидячи.

    Канада – ніякої дисципліни, оцінок і домашніх завдань. Учні самі вибирають заняття, а класи розподіляються не за віком, а за інтересами.
    Французькі школи можуть похвалитися двадцятибальною системою оцінювання. Творці такої шкали вважають, що вона дозволяє краще та більш об'єктивно оцінювати знання кожного учня. Тут халява не пройде! Раніше було помічено, що при п'ятибальній системі вчителя часто підтягували оцінки своїм улюбленим учням або усвідомлено занижували бали неприємним їм школярам. З новою системою можна більш точно визначити старання та рівень знань.

    Щороку по всьому світу проходять тисячі фестивалів. Відвідати його – це чудова нагода не лише розслабитися, відпочити і зарядитися позитивом, а й більше дізнатися про культуру країни, в якій проходить цей фестиваль, про її мешканців, традиції та звичаї.

    Томатна битва в Іспанії.   Щороку в останній тиждень серпня в іспанському місті Буньйоль проходить фестиваль Томатіна, однією з головних традицій якого є битва помідорами, що може тривати більш ніж годину. Тисячі туристів приїздять до Буньйоля, щоб узяти участь у традиційній битві. Об одинадцятій годині з міської ратуші запускають петарду, що слугує сигналом для початку, і на вулиці з’являються вантажівки з помідорами. Люди хапають їх і починають кидати одне в одного. Дістається всім учасникам, автомобілям, будинкам і закладам навколо, а двірникам після бою вистачає роботи на весь день. Отак іспанці проводжають літо.

    Фестиваль шоколаду в Італії - найграндіозніший в Європі і один з найбільших в світі свят шоколаду. Він щорічно проводиться в жовтні під назвою «Єврошоколад» і триває більше тижня. До речі, у світі День шоколаду відзначають 11 липня. З кожним роком популярність фестивалю все зростає - щороку сюди приїжджають близько мільйона гостей і близько двохсот італійських і зарубіжних виробників шоколаду.

    Хто ж не чув про знаменитий карнавал  у Ріо-де-Жанейро? Цей фестиваль став справжнім символом веселощів, грандіозності та помпезності святкувань. Карнавал проходить як на вулицях та площах міста, де колоритно одягнені жінки та чоловіки вражають блиском, кольоровими пір’ями та каміннями, так і в павільйоні, де відбувається змагання бразильських шкіл самби.
    Карнавал проходить протягом п’яти днів і закінчується за 40 днів до Великодня. Щороку на карнавал прибуває більше 1 млн туристів з різних країн світу. Насправді Карнавал в Ріо — це парад шкіл самби, який організовується міністерством туризму міста, Лігою Шкіл Самби та телекомпаніями, транслюючими свято. Кожна школа обирає тему та оформляє свій рухомий майданчик, костюми, ставить танці, робить презентацію. Після закінчення Карнавалу вибирається одна школа-переможець, якій вручається грошовий приз. Вчитися в цій школі вважається дуже престижно.

    Венеційський карнавал, традиція проведення якого має 900–річну історію, вважається найбільш елегантним, загадковим та вишуканим у світі. Традиційний карнавал, який щорічно відбувається у Венеції в тиждень перед великим постом, – це костюмоване свято з урочистою ходою, виступами і виставами акторів, невід’ємним атрибутом учасників якого є носіння знаменитих венеціанських масок і яскравих костюмів. У дні карнавалу Венеція стає суцільною театральною сценою, на якій усі є одночасно й акторами, і глядачами. Хочете відчути себе загадковим незнайомцем із середньовіччя? Тоді вам точно у Венецію.

   

 Кожного року в серпні в угорському місті Дебрецен проходить карнавал квітів. 

    До участі в заході організовуються понад 1500 танцюристів, музикантів і акробатів, а також майже 4000 людей роблять свій внесок у створення одного з найвидовищніших фестивалів країни. Карнавал, який має 57-річну традицію, на сьогодні є значно більшим, ніж парадом ефектних квіткових композицій та міжнародних художніх ансамблів: він являє собою яскраву програму, яка триває тиждень, і в якій кожен може знайти варіант розваги, який йому подобається найбільше.

    Закарпаття є лідером за кількістю щорічних гастрономічних  і не тільки фестивалів:  бограча в селі Косино, меду в Мукачеві, мінеральної водив в  Поляні, збору винограду в селище Середнє.

    Серед наймолодших закарпатських  фестів – «Сливовий леквар», що традиційно проводиться в серпні у с. Геча. Свято організовується у вигляді змагання серед команд, які варять повидло (леквар) із слив.  Експерти туризмознавці наголошують, що  даний фестиваль є унікальним, через те, що демонструє можливість побачити давні національні традиції, пов’язані з варінням сливового лекварю  та приготуванням страв на його основі.

    У Карпатах зберігся унікальний для Європи осередок високогірного молочного вівчарства, саме з ним пов’язане наступне свято. Ціле літо гуцули випасають овець високо в горах, а під кінець літування повертаються додому. На їх честь і проводиться фестиваль “Гуцульська бринза”, де вівчарі пригощають бринзою – овечим сиром, виготовленим за особливим рецептом і можна поспостерігати за процесом виготовлення бризи, стрижки та доїння овець. Бажаючі можуть взяти участь у ньому. На святі виступають фольклорні групи з традиційними танцями, піснями, проводяться різноманітні конкурси на швидкість та уміння постригти чи подоїти овець. Спочатку фестиваль проводився лише у вузькому колі за участю представників навколишніх сіл, а сьогодні це свято не знає кордонів – сюди приїжджає величезна кількість туристів як з України, так і з інших країн Європи та СНД.

    Етнофестиваль косарів традиційно відбувається у середині літа у с.Велятино Хустського району. Під час фестивалю, усі охочі мають змогу показати свою вправність у сінокосінні. Участь у змаганнях беруть цілі родини. На фестивалі можна подивитися традиційні технології сінокосіння, відвідати  майстер-клас з укладання пласту, клепання коси, плетіння віночків, скоштувати місцеві велятинські страви та відпочити під святкову музику.